23/02/2022
Периімплантит: вигадка vs реальність
Периімплантит – одна з найбільш дискусійних тем у стоматології. Клініцистами давно точаться суперечки у тому, чи можна його класифікувати як захворювання чи вважати ускладненням, пов’язаним з впровадженням у ротову порожнину стороннього тіла. Нижче наводимо висновки професора Томаса Альбректссона, соратника Пера-Інгвара Бранемарка, які він представив на консенсусній нараді з проблеми периімплантиту.
1. "Периімплантит" не є станом, для якого існує чітке визначення.
2. У науковій літературі відсутні свідчення наявності відокремленого периімплантного захворювання з власною етіологією та патогенезом.
3. Прогресуюча втрата маргінальної кістки після першого року після імплантації часто пов'язана з ускладненнями лікування, що не належать до «захворювання».
4. Одноразового рентгенологічного обстеження до- та післяопераційної рентгеноскопії недостатньо для діагностики «захворювання».
5. Для діагностики периімплантних тканин необхідна послідовність рентгенівських знімків, зроблених на різних етапах. На їх підставі можна приймати рішення про те, чи спостерігається в ділянці конкретного імплантату прогресуюча втрата кісткової тканини чи ні.
6. Пародонтологічні показники, такі як кровоточивість при зондуванні та глибина ясенних кишень, не є надійними діагностичними факторами для визначення периімплантиту.
7. Опублікованих клінічних доказів того, що у сучасних імплантатів з помірно шорсткою поверхнею, спостерігається більше периімплантиту, ніж у більш старих імплантатів, полірованих або з плазмовим напиленням, просто немає.
8. Запалення периімплантних тканин зовсім необов'язково прирівнюється до прогресуючого периімплантиту.
9. Прогресуюча втрата маргінальної кістки може бути пов'язана з численними факторами, що належіть до імплантату, лікаря, пацієнта, протоколу лікування, надмірних ортопедичних навантажень, якості лікування та догляду.
10. Представляється, що справжня прогресуюча втрата маргінальної кістки належить до ускладнювального чинника, що веде до імуно-остеолітичної реакції, що відповідає за продовження кісткової резорбції.
11. Обирайте оригінал. Імплантаційні системи, виробники яких стверджують, що вони аналогічні іншим вивченим імплантатам і не потребують окремих досліджень, не заслуговують на довіру.
Доповідь «“Peri-implantitis”: A complication of a foreign body or a man-made “disease”? Facts and fiction» опубліковано в журналі Clinical Implant Dentistry and Related Research, травень 2016 р.
__________
Периимплантит: вымысел vs реальность
Периимплантит – одна из самых дискуссионных тем в стоматологии. Клиницистами давно ведутся споры о том, можно ли его классифицировать как заболевание или следует считать осложнением, связанным с внедрением в ротовую полость инородного тела. Ниже приводим выводы профессора Томаса Альбректссона, соратника Пера-Ингвара Бранемарка, которые он представил на консенсусном совещании по проблеме периимплантита.
1. «Периимплантит» не является состоянием, для которого существует четкое определение.
2. В научной литературе отсутствуют свидетельства наличия обособленного периимплантного заболевания с собственной этиологией и патогенезом.
3. Прогрессирующая утрата маргинальной кости по прошествии первого года после имплантации зачастую связана с осложнениями лечения, не относящимися к «заболеванию».
4. Однократного рентгенологического обследования до- и послеоперационной рентгеноскопии недостаточно для диагностики «заболевания».
5. Для диагностики периимплантных тканей необходима последовательность рентгеновских снимков, сделанных на разных этапах. На их основании можно принимать решение о том, наблюдается ли в области конкретного имплантата прогрессирующая утрата костной ткани или нет.
6. Пародонтологические показатели, такие как кровоточивость при зондировании и глубина десневых карманов, не являются надежными диагностическими факторами для определения периимплантита.
7. Опубликованных клинических доказательств того, что у современных имплантатов с умеренно шероховатой поверхностью, наблюдается больше периимплантита, чем у более старых имплантатов, полированных или с плазменным напылением, просто нет.
8. Воспаление периимплантных тканей совсем необязательно приравнивается к прогрессирующему периимплантиту.
9. Прогрессирующая утрата маргинальной кости может быть связана с многочисленными факторами, относящимися к имплантату, врачу, пациенту, протоколу лечения, избыточным ортопедическим нагрузкам, качеству лечения и уходу.
10. Представляется, что истинная прогрессирующая утрата маргинальной кости относится к осложняющему фактору, приводящему к иммуно-остеолитической реакции, отвечающей за продолжение костной резорбции.
11. Выбирайте оригинал. Имплантационные системы, производители которых утверждают, что они аналогичны другим изученным имплантатам и не нуждаются в отдельных исследованиях, не заслуживают доверия.
Доклад «“Peri-implantitis”: A complication of a foreign body or a man-made “disease”? Facts and fiction» опубликован в журнале Clinical Implant Dentistry and Related Research, май 2016 г.
