21/04/2026
Сьогодні мені 40. Оглядаюся назад і розумію, скільки всього було позаду. І складного, і такого чудового…
30 років тому я не думала, що доведеться так часто змінювати адреси, оточення, звички. Я росла в любові, під батьківським крилом, із прикладом міцної дружної родини. Думала, ми завжди будемо жити отак, поруч, в одному місті. Але знаєте що? В чомусь я не помилилася. Бо навіть на відстані моя сім’я залишилася моєю опорою.
20 років тому я думала, як добре закінчити інститут та повернутися в батьківську клініку. Тоді почалася моя стоматологія — з миття підлоги, асистування і першої самостійно встановленої брекет-системи на 4 курсі.
10 років тому я не думала, що доведеться починати знову. Після відрядження. Після декрету. Знову шукати себе в медицині, розчаровуватися в людях, звільнятися з комфортних умов та ризикувати.
5 років тому я будувала клініку і не думала, що найбільшим викликом стануть не фінанси чи ремонт, а наш сусід. Замість постійного страху я обрала не зупинятися.
Сьогодні мені 40. І я точно знаю: жоден етап мого життя не був зайвим. Незмінні 2 моменти — я зі своїм стержнем та родина, яка так і залишилась найкращою.
Кожен страх мене укріплював. Кожен переїзд переконував у тому, яка ж клас�